101 проба пера))))
Давно нічого не писала, і от, сидячи на нудній лекції про новизну і її значення у сучасному світі, що читала людина, якій близько 70 років, на світ з'явився вірш.
У барвах кольорової вітрини
Я бачу сірі постаті безликі.
І у дощу краплинах водопадних
Струмують їхні душі невеликі.
Беззорі очі з поглядом порожнім,
Гонимі масою, бредуть у нікуди,
Не помічаючи життя барвовороту
Й блакитної, як небеса, води.
У вогкому суспільному потоці
Бредуть поволі під зонтом-грибом,
Не бачачи, як вітер хмару гонить,
А дерево буяє вже листом.
Беру до рук веселку-парасолю,
Стрибаю у блакить, що під ногами,
Вдихаю пахощі весняні, ніжно-п'яні,
Й життя краплини глажу я руками.
Немає коментарів:
Дописати коментар