Мої роздуми....

На небі, наче діаманти зорі,

А землю вкрив пухнастий сніг

Все потопа в морознім морі

Й не чути навіть часу біг.

В таку хвилину залишаюсь

З собою я на самоті.

Шукаю відповідь у чаї

На всі питання непрості:

Чому життя таке бурхливе?

Всі люди стали, мов чужі!

І рідко вчуєш вже «Добридень!»

У цій погоні й метушні.

Усі не йдуть, біжать галопом,

Без цілі їхнє йде життя.

І зносить їх думок потопом

У хаос й вічне забуття.

Й не рідко у шаленім ритмі,

Вже не один спіткнувся й впав

І серед тіней непомітних

Ніхто руки їм не подав…

Хіба не варто зупинитись,

Вловити світу кольори.

По іншому вже треба жити,

Позбутись тої мішури…